Голова МОЗ України Максим Степанов в інтерв’ю ТСН.ua розповів про зарплати лікарів, зміни в медицині і як вмовлятиме Раду виділити 6% ВВП в 2021 році.
Міністр охорони здоров’я України Максим Степанов зі своєю командою цього тижня оголосив деталі другого етапу реформування медицини із урахуванням помилок попередників, нових викликів, пов’язаних із пандемією коронавірусу, а також загрози повної катастрофи у цій важливій сфері, яка десятиліттями погіршувалась через, зокрема, корупцію, недофінансування, відтік кадрів, повідомляє ТСН
Голова МОЗ у великому ефірі в рамках політичного ток-шоу “Право на владу” на каналі 1+1 презентував впродовж кількох годин ключові сфери реформи, відповідав на питання лікарів та ведучої Наталії Мосейчук. У п’ятницю, 8 травня, міністр Степанов, попри свій гнучких графік, зустрівся в стінах Міністерства з кореспонденткою ТСН Оксаною Муляр, щоб відповісти в інтерв’ю для ТСН.ua на інші запитання, які турбують більшість українців: фінансування галузі, зарплати медикам, долю псих- і тубдиспансерів.
– Яка концепція медичної реформи в Україні? Маємо британську модель. Концепція – гроші ходять за пацієнтом. Маємо на першому етапі сімейного лікаря, якого вже обрали. І на другому етапі сімейний лікар виписує направлення до вузьких фахівців, ми до них ідемо і знову ж таки державне фінансування іде за пацієнтом. Сьогодні ми прийшли в одну лікарню – там отримали одну послугу, за нас держава заплатила. Передумали й ідемо в іншу лікарню – гроші йдуть за нами. Така концепція реформи?
– Я не знаю до кінця, яку модель ми маємо. Коли Ви кажете, що ми маємо британську модель, то вона має певні ознаки і тоді повинна бути дотримана від початку до кінця. Але головне – я не розумію, чому ми повинні мати саме британську модель. А чому ця модель не може бути українською?!
– Тобто у вас, як у міністра, є претензія не лише до тарифів, фінансування, до того, як це втілюється, а й до самої концепції?
– Давайте розділяти. Є наше прагнення, яку саме ми хочемо мати модель, якою бачити медицину. Я впевнений, що це бачення особливо не відрізняється, незалежно від того, де мешкає громадянин – або в Києві, або в селі. Він хоче мати сучасну медицину, яка його рятує, він хоче мати медицину таку, яка 100% надасть йому допомогу, коли він телефонує на 103 – приїжджає “швидка” дуже швидко за 10 або за 20 хвилин, якщо ця “швидка” його довезе до лікарні, у лікарні йому 100% буде надана медична допомога. За зрозумілими правилами, що він уже заплатив за цю “швидку” через сплату податків, а держава вже профінансувала процес його лікування. Коли ми кажемо, що хочемо мати такі принципи, ми повинні вибудувати соціально-економічну модель організації охорони здоров’я. Таким шляхом іде увесь світ. Узагалі в світі існують американська, британська, німецька моделі, за часів Радянського Союзу була модель Семашка. А інші країни мають класичні моделі, мають свої особливості.
– Які характеристики цих моделей?
– Американська – виключно страхова медицина, яка має суто ринкові умови. Німецька – почалася ще за Бісмарка, коли були передбачені лікарняні каси, вони переросли в обов’язкове медичне страхування. Із іншого боку був інший канал фінансування – держава дофінансовує те, що йде за рахунок добровільного страхування. Тобто це поєднана соціально-економічна модель організації охорони здоров’я для того, щоб більшість коштів була направлена в медицину. І вона має свою ефективність, бо Німеччина витрачає на медицину 10%. Тому ми недарма заздримо німцям. Є в них і медичний туризм, коли медицина забезпечує 100% надання допомоги не лише своїм громадянам. Тому, якщо ми переходимо до України і кажемо, що хочемо побудувати в Україні, ми не можемо будувати модель виключно на папері, виходячи з якихось слайдів, цифр тощо. Ми не можемо не враховувати специфічність нашої країни.
– Тобто ми будемо змінювати цю концепцію, про яку говоримо вже три роки?
– Ми не можемо не враховувати те, що в нас було майже 30 років, те, що нам перейшло від радянських часів. І виходить, що з цього ми повинні були вже будувати. У моєму розумінні, коли ми будуємо модель і як узагалі буде організована медицина, ми мали розробити концепцію, чіткий план переходу, що і коли ми робимо. І цей план повинен бути зрозумілий будь-якому громадянину. Пацієнт мав знайти, як його лікуватимуть сьогодні, що буде за рік-два-три. Ба більше, процес реформування медицини, коли ще вона перебуває у важкому стані, як зараз, не може бути дуже швидким. Зрозуміло, що потрібно декілька років, щоб ми перейшли.
Тепер розглянемо покроково, що відбулося в Україні. 2017-го був підписаний відповідний закон про медичні гарантії, які надає держава під час лікування хворого. Від 2018-го запрацювала так звана первинна ланка, тобто сімейні лікарі. Це найпростіший спосіб реформування медицини, бо там усе зрозуміло.
– Як ви її оцінюєте?
– Я вважаю, вона на тому етапі імплементації, коли успішна. Тож концептуально там нічого не треба змінювати, треба додати деякі елементи – і це дуже важливо. Ці елементи, перш за все, повинні стосуватися якості надання медичної допомоги. По-перше, повинен бути стандарт. По-друге, повинен бути чіткий контроль якості. Тобто ми з вами, як громадяни, якщо у нас є декларація й ми звертаємося по надання медичної допомоги, попередньо сплативши за це зі своїх податків, – ми хочемо, щоб нам надавалася кваліфікована медична допомога. І обов’язок держави (якщо вона взяла на себе цю відповідальність і має монополію практично на надання цієї медичної допомоги) – контролювати цю якість. Сьогодні цього немає, але це не важко виправити.
– Як це має бути? Колишня очільниця МОЗ Уляна Супрун на самому початку говорила про перекладні міжнародні протоколи. Потім інша колишня міністерка охорони здоров’я, Зоряна Скалецька, говорила про національні протоколи, якийсь національний стандарт. Який варіант Ви пропонуєте?
– Я дуже поважаю свою країну і надто люблю її, щоб користуватися якимись національними протоколами і стандартами, а не українськими. У нас будуть українські стандарти надання медичної допомоги, і в нас будуть українські клінічні рекомендації, протоколи, назва вже не важлива. Це саме те, за чим ми будемо лікуватися, і які будуть використовувати українські лікарі. Як складаються ці протоколи? Беруться протоколи різних країн, кращих країн у тій чи іншій галузі, напрямку медицини. Є країни, які просунутіші. І потім вони адаптуються вже під українські реалії. Що таке протокол? Це стандарт лікування, як лікувати хворобу залежно від її стану і перебігу. Це те, що потрібне лікарю, щоб він міг нормально, кваліфіковано лікувати. Ці протоколи – на кшталт нашого стандарту лікування коронавірусної хвороби COVID-19, про який уже всі знають, бо він є у нас на сайті.
– І такий протокол буде для кожної хвороби?
– Так, це повинно бути для кожної хвороби. Наразі в нас є 120 оновлених, актуалізованих українських протоколів. Немає 2500. Щоб ми з вами уявляли, що в нас відбувається – вони були просто скасовані. Деякі стандарти були, наприклад фінськими. Мені не зрозуміло, чому фінські. Але хтось узяв фінські, переклав і сказав: “Ми тепер будемо за ними лікуватися”. Чому ми повинні за ними лікуватися, якщо вони не адаптовані під українські реалії? Річ у тім, що цими протоколами займалися не лікарі. Цим займалися люди, які чомусь вирішили, що вони багато читали Google і тепер можуть це робити. Більше читайте тут: https://tsn.ua/interview/yakscho-eksperimentuvati-z-medicinoyu-budemo-yizditi-na-marshrutci-likuvatisya-do-polschi-1543977.html
