“Піккардійська терція”: історія створення, кумедні випадки та талісмани гурту

“Піккардійська терція” — унікальний колектив для української музичної культури. За чверть століття пісенної кар’єри група завоювала звання “музичної легенди України”, а її учасники стали визнаними “метрами акапельного співу”.

В ефірі Радіо Промінь лідер та художній керівник колективу Володимир Якимець розповість про народження “Піккардійської терції”, про непросте музичне життя в 90-х роках, а також поділиться цікавими історіями з життя групи та тих людей, які допомогали колективу стати кращими, – пише nrcu.

Яким був 1994 рік у житті української музики? Того року був тріумф гурту “Анна-Марія”. З’являється колектив під назвою “Секондс рівер”, який пізніше стане “Другою Рікою”. Дебютний альбом випускає гурт “Мед Хедс”, а Левко-Дурко, ледве з’явившись на українській сцені, дивує назвою свого першого альбому — “Супер-хіти”. Серед цього барвистого різноманіття не загубилися й герої нашої програми. У 1994 році виходить дебютний альбом гурту “Піккардійська терція”.

Володимир Якимець — один із засновників, лідер та художній керівник музичної формації Піккардійська терція. Народився 28 липня 1974 року у Львові. Перший сольний концерт провів у яслах на кухні, куди його забрали кухарки, аби прослухати колядки. Відтак першим гонораром Якимця стали смачні запіканки. Учасники “Піккардійської терції” небезпідставно вважають Володимира “талісманом” формації, адже жодна пісня не розпочинається без правильно вказаної ним тональності, яку він визначає щоразу своїм камертоном.

Точка відліку та народження “Піккардійської терції”

Про життя того часу, про кінець 80-х – початок 90-х розповідає Володимир Якимець: “Це такий піднесений настрій у країні, у людей. З’являється багато матеріалу, який раніше забороняли — показувати, слухати. Я вперше почув тоді пісні січових стрільців, пісні УПА. От і в нашому музичному училищі витала така аура. І я замислився — щоб і мені такого зробити, або щось таке спробувати? Спроб було багато, врешті-решт і з’явився ото квартет, з якого все розпочалося”.

Точкою відліку та народження “Піккардійської терції” є 1992 рік. Первісний формат — дванадцятиголосий мішаний хор студентів Львівського державного музичного училища ім.Людкевича. Після природного відбору репетиціями та вокальними експериментами залишилося лише четверо добровольців, готових працювати далі, — Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач та Андрій Капраль.

Володимир Якимець гадає, що вони зібралися разом через спільні музичні смаки та спільні інтереси.

Цікаво, що в музичному училищі хлопці здобували освіту хорових диригентів і навіть не здогадувались, що головною справою їхнього життя стане акапельний спів. Втім, майбутніх диригентів в училище співати теж вчили.

“Хорові диригенти мусять мати вокальні здібності! А як інакше показати той чи інший твір тенору чи басу? Як пояснити, як це має звучати? На словах пояснити ще потрібно вміти, але краще власний досвід! Тому хорові диригенти завжди мають заняття по вокалу”, — каже він.

Отже, чотири хлопця, студенти зі спільними музичними смаками вирішують об’єднатися в колектив та співати серйозну музику. До речі, про акапельний спів, який згодом їх прославить, вони тоді не думали. Володимир Якимець: “На той час знайти собі репертуар з акапельної музики було неможливо. Касету англійського гурту з переспівами пісень The Beatles ми заслухали до дірок. Бо це перше, що ми знайшли в такому стилі. Не кантати, не религійні меси, а просто пісні, які зроблені голосом в естрадному стилі. Ми мусили багато чого зробити, щоб зрозуміти що саме акапельний спів то наш коник”.

Новоствореному музичному колективу потрібна була гучна назва. Перебравши десятки варіантів хлопці зупиняються на музичному терміні, запозиченим в українського композитора Анатолія Кос-Анатольського — “пікардійська терція”, який означає мажорний зворот у фіналі музичного твору. Аби все ж таки відрізнятися від терміну, у назві подвоїли літеру к.

Володимир Якимець: “Ви не повірите скільки було версій! “Орли”, “Яструби”, перекладали з англійської назви пісень. Кожен із нас приносив до 30 різних варіантів”.

Назвавшись “Пікардійською терцією” музиканти не боялися, що публіка не запам’ятає їх оригінальне, але все ж таки складне ім’я. Володимир Якимець переконаний, що якщо людина запам’ятає цю назву, то значить вона захоче їх ще раз почути.

Тріумф “Піккардійської терції” відбувся в 1994 році

Перший успішний виступ “Піккардійської терції” відбувся у Львівському національному університеті ім. І. Франка. А влітку 1993 року хлопці подалися на фестиваль “Червона Рута”, який тоді проходив у Донецьку.

Володимир Якимець згадує: “Ми тоді акапельно ще не співали. Але саме на “Червоній Руті-93” ми заспівали три пісні, дві з яких згодом переклали на акапельний спів. А одна з них — увійшла до нашого дебютного альбому. Це пісня “Я поїду до моря”. Можливо ця пісня й не найвидатніша в нашому репертуарі, але успіх вона нам принесла”.

На фестивалі “Червона Рута-93” “Піккардійська терція” не зайняла призових місць — тоді тріумфатором став український джазовий гурт “Брати Блюзу” з міста Калуш. А от за рік, в 1994 році на музичному фестивалі “Доля” в Чернівцях, журі одноголосно визнає львівський секстет найкращим в усіх жанрах.

“Ми тоді показали пісні в різних жанрах — естрадному, “народна обробка пісні” та “співана поезія”. В усіх трьох жанрах ми взяли перші премії”, — каже Володимир Якимець.

На фестиваль у Чернівцях “Піккардійська терція” привезла потужну вокальну програму, проте найбільше враження як на журі так і на глядачів справило виконання народних українських пісень.

Пісня “Туман яром” — це відома стародавня українська народна пісня, хоча вперше вона була записана в післявоєнні, сорокові роки 20 століття фольклористом Григорієм Верьовкою. Ще одну відому версію виконання цієї композиції зробив у 1986 році ансамбль “Краяни”. Проте саме “Піккардійська терція” може похвалитися цікавою історією запису цієї пісні.

Згадує Володимир Якимець: “О першій ночі ми прийшли на “Студію Лева”, а біля входу в саму студію був великий хол. У тому холі була шикарна акустика — не така як у великих церквах, але й не така, як у невеликих приміщеннях. Саша Ксенофонтов виніс нам 6 мікрофонів, ми в три дубля записали. Пісня пішла одразу! Тоді ми записали дві пісні. “Туман яром” та “Горіла сосна”, яка також є на цьому альбомі”.

Отже, в 1994 році на фестивалі “Доля” молода музична формація зі Львова взяла відразу три перші премії. Одноголосно журі віддає “терції” і Гран-прі фестивалю. Такий тріумф не залишається непоміченим. Повернувшись додому — піккардійці підписують контракт з відомим львівським мистецьким об’єднанням “Дзиґа”.

До свого дня народження “Піккардійська терція” виклала в мережу свій перший альбом, записаний 25 років тому

Львівська модельєрка Оксана Караванська зробила зі звичайних хлопців справжніх артистів

Мистецьке Об’єднання “Дзиґа” було засновано в червні 1993 року членами Студентського Братства м. Львова. Воно й зараз реалізовує різноманітні ідеї, проекти та мистецькі акції — проте розгортає свою діяльність винятково в межах Львова. “Дзиґа” підтримує, продюсує та сприяє розвитку різножанрового сучасного мистецтва: художнього, музики, літератури, театру та навіть кіно.

Володимир Якимець говорить, що контракт їм необхідно було підписати, щоби зрозуміти “кухню” шоу-бізнеса: “Виступи на сцені — це не лише сцена. Є ще ротації на радіо, записи альбомів, витрати на костюми і таке інше. “Дзиґа” нам дуже допомогла з записом першого альбому. А взагалі за час співпраці з ними ми випустили 4 альбоми й познайомилися із шикарними людьми”.

Серед тих “шикарних людей” був і Роман Климовський, який з 1994 року стає незмінним менеджером “Піккардійської терції”. Знайти свою людину та довірити їй усі організаційні та й ще і фінансові питання взагалі вкрай важко — проте саме завдяки Роману учасники формації й досі займаються виключно творчістю.

Володимир Якимець: “Терції” 26 років, а 23 роки ми працюємо з Романом. За ці роки жодної краплі недовіри між нами не виникало. Ми впевнені, що нічного поганого він нам не запропонує, і нічого поганого нам не порадить”.

Трохи пізніше мистецьке об’єднання “Дзиґа” подарувало “Піккардійській терції” ще одне корисне знайомство, яке згодом переросло в міцну дружбу. Музиканти познайомилися з тоді ще юною, але дуже перспективною львівською модельєркою Оксаною Караванською. Питання сценічних костюмів теж було вирішено раз і назавжди.

Оксана Караванська зробила зі звичайних хлопців справжніх артистів. Принаймні ззовні. У Львові й досі ходить такий анекдот: “Їхали у львівському трамваї бабці й обговорювали концерт, що його показало Львівське телебачення на вихідних. “А ті хлопці!” — “Так, дуже файні! Так співають, так співають — як соловейки!” — “Але шкода, що сліпі…”. Тоді піккардійці виступали в темних окулярах — так бачили свій сценічний образ. Караванська зняла з них окуляри, додала шарму — до речі “Піккардійська терція” працює з Оксаною й дотепер.

Пісня, яка стала візиткою групи та лунає майже на всіх концертах “Піккардійскої терції”

Справжнім талісманом для гурту стає їх новий звукорежисер. З ним хлопці також знайомляться в мистецькому об’єднанні “Дзиґа” й дякують Богові за такий справжній дарунок долі.

Володимир Якимець: “Наш перший альбом писав Олександр Ксенофонтов. На той момент — майбутній чоловік співачки Руслани. Це звукорежисер від Бога. До того ж має добрий смак у музиці та блискуче на ній знається”.

Заручившись підтримкою талановитих спеціалістів, зробив ставку на незвичний музичний репертуар — піккардійці стрімко завойовують популярність. Починаються перші сольні концерти, на них чекають великі сценічні майданчики та перші місця в національних хіт-парадах.

С музичними чартами тоді в Україні було не густо. “Територія А” тільки набирала обертів, проте на радіостанції “Промінь” найпопулярнішою щоденною програмою був хіт-парад “12 мінус 2”. Кожного понеділка ведучий презентував 12 пісень, 2 з яких вибували з хіт-параду за результатами дзвінків слухачів. З початку 1995 року “Піккардійська терція” штурмує вершини хіт-параду “12 мінус 2” з піснею “Старенький трамвай”. Ця пісня стала візиткою групи. Вона присвячена одному з перших трамвайних маршрутів на Високий Замок у Львові і саме вона лунає майже в усіх концертах “Піккардійскої терції”.

Володимир Якимець зізнається, що вони намагалися не співати її на концертах, але їм це не вдалося.

“Піккардійска терція” — це справжня родина

У “Терції”, як і в будь-якому колективі, були й бувають всякі моменти. На початку, бувало, і до палких “розбірок” доходило. Хлопці пригадують, якось, ще в училищі, на одному з концертів Андрій Капраль зімпровізував — вийшов на авансцену, а весь колектив залишилися позаду. Після концерту всі піккардійці влаштували Андрію “розбір польотів”. Тепер ці спогади викликають тільки усмішку.

Зараз до складу “Піккардійської терції” входить уже 6 виконавців — до четвірки засновників приєдналися Роман Турянин та Андрій Шавала.

Володимир Якимець: “В нас справжня родина. Хоча ми можемо собі дозволити, відкатавши тур з 10 концертів, зробити собі перерву на 12 днів і взагалі нічого один про одного не чути”.

Якщо давати коротку характеристику всім музикантам, то Володимир Якимець — не тільки вокаліст та художній керівник гурту, а ще прекрасний аранжувальник та ходяча енциклопедія, особливо в музичному плані. Його хобі — футбол. У цьому “Дональд”(псевдо у народі — ред.) схожий зі Славком Нудиком. Вони — два штатні вболівальники. Нудик — теж неординарна людина — любить усі види мистецтва: музику, театр, літературу, образотворче мистецтво.  Андрій Капраль — чудовий вокаліст. В українському шоу-бізнесі практично немає співаків такого рівня. У нього — прекрасний тембр, йому під силу співати і класику, і джаз, і рок. Богдан Богач — відмінний бас. У нього є унікальна риса — він вміє слухати. Якщо комусь із колег потрібно виговоритися, найкраще йти до Богача. А от Роман Турянин — моторчик Терції — саме він задає настрій усьому колективу.

Музиканти співають дванадцятьма мовами. За їхніми піснями можна вивчати географію гастролей

У музикантів є дуже добра звичка — вивчати бодай одну композицію мовою тієї країни, до якої вони їдуть. Цю традицію піккардійці вважають культурною і щирою до людей.

Розповідає Володимир Якимець: “В Італії, після того, як ми виконали “Sole mio”, до Андрія Капраля, який співав сольну партію, підходили італійці та починали говорити з ним італійською, бо були впевнені, що Андрій італієць!”.

Естонська, російська, українська, фінська, польська, англійська, німецька, іспанська, італійська, французька — пісні на цих мовах є в репертуарі піккардійців. Китайською, японською, арабською вони ще не робили пісень, хоча, зізнаються, що й це можливо. Єдина мова, яку так і не вдалося приборкувати, — сінгапурська. Ця мова для львів’ян виявилася надто важкою.

Володимир Якимець говорить, що це просто правило доброго тону — виконати пісню тієї країни, куди ти їдеш гастролювати: “Тому не дивно, що після україномовних, більшість пісень у нас польською мовою — бо ми Польщу теж об’їздили майже всю. А взагалі за нашими пісням можна вивчати географію наших гастролей”.

Але на першому місці в “Піккардійській терції” — рідна мова.

Пісня “Піккардійській терції” стала символом українського Майдану

Незважаючи на те, що “Піккардійська терція” з 1992 року випустила вже 14 альбомів, останнім часом ми дуже часто чуємо їхнє виконання козацької пісні “Пливе кача”. Ця пісня стала символом українського Майдану. Ця пісня пропалює свідомість кожного, хто пережив Майдан. Та і взагалі, важко уявити собі іншу пісню, яка би була настільки співзвучна сучасним подіям.

Звичайно, ця пісня була написана за історичними подіями. Коли проголосили утворення Карпатської України, регулярна угорська армія пішла в наступ, це фактично були Крути, тільки на Закарпатті. Проти неї виступили семінаристи — молоді хлопці з якоюсь легкою зброєю. Їх фактично всіх вбили, покидали тіла в Тису, щоби вони пливли й нагадували всім, що нема чого виходити проти великої армії. Піккардійці спочатку думали, що пісня “Пливе кача” народна, і написали в альбомі, що вона лемківська. А згодом Славко Нудик знайшов відомості про те, що пісня має автора. Це письменник, поет і перекладач Василь Ґренджа-Донський.

Гурт готовий на співпрацю

8 листопада 2017 року Володимир Якимець, Славко Нудик, Роман Турянин, Богдан Богач, Андрій Капраль та Андрій Шавала стали заслуженими артистами України. Вони можуть виступати де завгодно і коли завгодно. Головний музичний інструмент, голос, завжди при собі.

Проте музиканти не приділяють особливої уваги своїм званням, продовжують виступати та випускати нові альбоми. З радістю відгукуються на пропозиції про співпрацю. Наприклад, коли “Брати Гадюкіни” запропонували їм зробити пісню Кузьми на концерт пам’яті — вони заспівали пісню “Жовті стрічки”.

З гуртом “Скай” музиканти взагалі працювали колись на спільному турі, під час якого збирали кошти на будівництво греко-католицької церкви в Києві. Тоді, просто під час концерту, музиканти “Терції” кілька разів підспівували Олегу Собчаку пісню “Подаруй світло”, яку потім записали і для себе. А ще спільно з гуртом Скай “Піккардійська терція” записала композицію “Знак оклику”.

Проте, якщо говорити про перший альбом гурту “Пікардійська терція”, який був випущений у далекому 1994 році, Володимир Якимець багато що в тому б альбомі зараз змінив та виправив. “Зараз ми вже знаємо, як захопити аудиторію. Можливо, я б у першому альбомі зараз трохи змінив би ритм. Проте це дійсно якісно зроблена робота”, — каже він.

Минулого року “Піккардійська терція” низкою концертів відсвяткувала 25-річний ювілей гурту. Але хіба то вік для справжніх чоловіків та справжньої, а не штучної музики? Впевнені, попереду на нас чекає ще не один альбом від талановитих львів’ян. Але то вже буде зовсім інша історія.