Шталюппененська трагедія – як совєти розстріляли у таборі 10 тисяч полонених дівчат

0
71

Шталлупьоненську трагедію. 10 тисяч дівчат, які верталися з Німеччини додому, загинули на чужині від рук енкаведистів у квітні 1945 року

Це були українки, полячки, білоруски, так звані остарбайтери. На початку війни фашисти насильно вивезли їх у Німеччину, де вони працювали на заводах, фабриках, у господарів-бауерів. Коли війна завершувалася, дівчат звільнили радянські війська. Вони мали повернутися додому, натомість на чужині знайшли смерть від своїх же «визволителів». Про цей дикий злочин розповів  волинський письменник Олексій Добко у своїй історичній повісті «Три тополі». У книзі подається розповідь сержанта військ НКВС Петра Колоса. Його серце ятрили страшні спомини, і через три місяці після перемоги він, не витримуючи душевних мук, розповів у госпіталі шокуючу правду.

…Їхня частина з ранньої весни 1945 року дислокувалася у німецькому місті Кеніґсберґ (тепер це російський Калінінград). Тут же розмістили величезний фільтраційний табір, куди з усіх земель Німеччини звезли 10 тисяч невільниць. Енкаведисти мучили голод­них дівчат жорстокими допитами, ґвалтуваннями, тортурами. Сержанта Колоса викликали у штаб, де він поставив свій підпис про дотримання «секретной государственной тайны». Набрали в машини американської тушонки, два бідони спирту і поїхали у ліс біля міста Шталлупьонен. Капітану Маляєву настанови давав підполковник СМЕРШу (це відділ контррозвідки народного комісаріату оборони СРСР, який існував з квітня 1943-го до березня 1946-го). У лісі добряче похмелилися, а тоді Маляєв сказав солдатам: «Мы приехали сюда расстрелять всех немецких шлюх. Этих западничек с Украины, Польши, Беларуссии». Потім солдати підійшли до вцілілих німецьких дзотів, в амбразурах уже були кулемети. Приїхали легковики з високими чинами з штабу Білоруського фронту. Вони оглянули дзоти, вириті траншеї, а солдати зайняли позиції, бо під’їхали вантажівки з приреченими дівчатами. Стояв страшний крик, плач, голосіння, очевидно, полонені запідозрили біду, коли їх привезли в ліс. Адже перед дорогою їм пояснили, що їдуть на станцію, а звідти додому. Штурханами, прикладами жінок вишикували над ямою. Маляєв віддав наказ: «По изменникам Родины – огонь!»

Розправа тривала п’ять днів. Щодня вантажівки здійснювали 40 рейдів, у кожній було по 50 жінок. Так стратили близько 10 тисяч остарбайтерок. І тільки приречені з останньої машини накинулися на солдатів, двох навіть вбили. Яму із загиблими засипали. Чекісти повизбирували радянські гільзи, накидали німецьких. Привезли на це місце сорок есесівців і теж розстріляли, щоб це був нібито гітлерівський злочин.

Шталлупьонен – тепер російське місто Нестеров. Тут назавжди похована пам’ять і бодай якась згадка про страшний злочин радянських «визволителів» – Шталлупьоненську трагедію.

Джерело –Вечірній Кам’янець