Начальник штабу одного з батальйонів 92-ої бригади розказав, як з бійями зустріли ворога у Харківській області та зупинили його буквально на кільцевій біля міста і тепер успішно відтісняють.
31-річний Василь відзначився ще у лютому 2015 року біля Дебальцевого. Під час запеклих боїв чоловік в бою ліквідував одразу три ворожі танки. Це дало змогу забезпечити відхід батальйону десантників. За цей героїчний бій Василь Божок був удостоєний звання Героя України. І продовжив захищати країну. Всі ці роки він отримував досвід на передовій, навчався і на момент повномасштабного наступу обіймав посаду начальника штабу одного з батальйонів 92-ої механізованої бригади, яка не допустила того, аби російські окупанти захопили Харків. А саме це було на меті у величезної колони армії ворога, яка перейшла наш кордон 24 лютого, пише Цензор.нет
Герой України, як завжди сором’язливий і малослівний, страшенно радів, що над містом майорять українські прапори. Радісно він сказав і про те, що ще пару тижнів тому йому простіше було вириватися в місто, бо підрозділ розміщувався на окружній. А тепер просунувся трохи далі, відтісняючи москалів від Харкова. І вони все роблять, аби сунути ворога і далі, аби він не міг хаотично обстрілювати місто з артилерії, як відбувається ці два місяці.
“МИ ЗУПИНИЛИ ВОРОГА НА ОКРУЖНІЙ. ДАЛІ ВЖЕ ВІДХОДИТИ НЕ МОЖНА БУЛО”
-Де перебував твій підрозділ на початок наступу?
-Біля Куп’янска. Нам визначили рубежі, де ми мали відбивати атаку противника, – ймовірні напрямки пересування противника були на той момент вже відомі. На основних ми і знаходилися. І починаючи з самого кордону почали знищувати колони противника.
-Як для тебе все почалося?
– Вранці 24 лютого прилетіли ракети, обстріляли “Градами” пропускний пункт прикордонників “Тополі”. І пішли ці величезні колони техніки в бік Харкова. Наші підрозділи почали знищувати ці колони, але сили ворога переважали, довелося вести маневрену оборону. Таким чином вдалося вберегти від втрат наші підрозділи і завдати удару ворогу.
-Вам довелося відходити…
-Спочатку до Куп’янська. Потім ще від нього відійшли кілометрів на 10-20. Після того, як одна рота знищила колону противника, довелося ще відкочуватися, бо у нас були втрати. Після того відійшли аж до Шевченкового, а наступного дня – до Коробочкіного…
-Яка техніка на вас сунула?
-Ішли танки, БТРи та БМП. У нас на озброєнні є БТР-4, потужна машина, на якій встановлено 30-міліметрову гармату. Додатково ПТУРи стоять, “Стугни”. За допомогою цих засобів ми успішно знищували танки. Постріл – і у танка башню відриває. Екіпажі навчені, тому використовували свою техніку на сто відсотків і знищували противника. Плюс БТРи більш маневрені. Така машина швидко і тихо переміщається. Можна непомітно підібратися до ворога. Так, що ніхто і не помітить, і завдати шкоди.
-Раділи, що хоча і відкочуєтесь, але палите ворога?
-Вони не змогли пройти туди, куди їм було потрібно. До Харкова ці колони не дійшли. На окружній ми їх зупинили. Далі вже відходити не можна було.
“НАШІ ПОБРАТИМИ ЗНИЩИЛИ ПОЛК, ЧАСТИНА ЯКОГО ПІШЛА В БІК КОРДОНУ, А ІНША ЗДАЛАСЯ НАМ В ПОЛОН”
-Відповідально, адже Харків за спиною.
– Ворог намагався обходити наші підрозділи, не вступати в бій, а саме обходити іншими дорогами. Вони також розуміли, що у нас армія вже підготована. Вісім років іде війна. Ми багато навчилися. Тому і росіяни готувалися до наступу, вивчали маршрути, якими висувалися. Не в один день вони захотіли і пішли. Вони добре знали дороги – обхідні та основні, якими можна дійти до Харкова. У деяких військовослужбовців росії ми знаходили роздруковані листки – історія Харкова, населення. Така пам’ятка. А з другого боку написано: ми не загарбники, а визволителі. Приїхали не мародьорнічати, а допомагати…
-Завдяки чому вдалося зупинити росіян біля Харкова? І коли ви зрозуміли, що вони втрачають швидкість, потужність?
-Це сталося через помилки в логістиці – вона закінчилася за декілька кілометрів від кордону. У цієї техніки закінчилося паливо, боєприпаси. Їм ніхто цього не постачав. Багато колон просто стали – у них не було палива, аби далі їхати. Ще й зимно було, холодно, а це також збільшує витрати пального. Вони полями намагалися об’їхати наші підрозділи, а на бездоріжжі танки також більше беруть. Відповідно, все закінчувалося. Такі стоячі колони знищували артилерією, танками, “Джевелінами”, “Нловами”. Використовували все в повному обсязі. “Корсари” наші показали ефективну роботу по танках.
-Важко було брати участь в цих боях як начальнику штабу, а не безпосередньо в танку?
-Штабна робота – це організувати зв’язок з усіма підрозділами, контролювати, де вони розміщені. Командир батальйону надає накази, а все це далі потрібно тримати під контролем. У нас уже є молоді, але досвідчені командири взводів та рот, які прагнуть зробити щось корисне для країни. Саме вони передусім знищують агресора. За цим і спостерігати, забезпечуючи підрозділи всім необхідним, приємно. Крім того, ці хлопці також готові були проявити себе, довести, що вони на своєму місці. За що і отримали нагороди.
-Можна отримати звання Героя України вдруге?
-Мені достатньо одного разу (сміється).
-Як поводилися місцеві мешканці?
-Мене якраз найбільше вразила підтримка населення. Раніше мені здавалося, що що половина людей дивилася в бік росії. Але коли почалася повномасштабна війна, всі змінили свої погляди. Допомагали, розповідали, де переміщаються росіяни, давали координати, допомагаючи нам виявляти ворожу техніку. Це дозволяло нам успішніше знищувати окупантів.
-До 24 лютого було відчуття, що війна зі сходу може запалити всю країну?
-Навіть не знаю… Не задумувався про це. Робив свою роботу всі ці роки. Але те, що росіяни пішли на Київ, Харків… Це, звичайно, підступно і неправильно. Ми постійно телефонували знайомим в інших підрозділах, розпитували, що і як відбувається у них. І намагалися знищувати противника, щоб він не просувався по країні так, як планував. Досить часто ворог не очікував нашої відповіді, потужної відсічі. Біля Чугуєва на нас вийшла колона танків. Два екіпажі БТРів миттєво знищили два танки. І та колона відступила відразу, розвернулася назад.
Можу впевнено сказати: тих, хто на Харків наступав, вже собаки та пташки доїдають. Те саме з загарбниками робиться біля Ізюма, бо там хлопці їх також нищать активно.
-Ви не стоїте на лінії оборони навкруги Харкова, а постійно відтісняєте ворога…
-Так, в сторону кордону з росією та в бік Ізюму. Тут вони не відходять на свою територію, як сталося після того, як росіяни не змогли взяти Київ. І зараз обстріли міста відбуваються цілодобово. Може, на декілька годин несподівано запанує затишшя і знову… Постійно щось робиться.
Під час нашої розмови Василю доповідають, що бійці його підрозділу взяли у полон розвідника.
-До нас в полон багато потрапило, коли 1-ий батальйон бригади здійснював штурм Малої Рогані та Вільхуватки, – додає Василь Божок. – Наші побратими знищили там цілий полк, після чого багато особового складу противника відходило в нашу сторону. Основна частина пішла в бік кордону, а частина – до нас в полон. Декілька днів тому до нас прийшов їхній танкіст – довго сидів у підвалі, ховався в Рогані. Але не витримав, вирішив таки здатися.
-На вас насувалася…
-138-а російська мотострілецька бригада. Вона дислокується десь аж біля Петербурга, звідти приїхали до нас, воювати проти нас. Що вони тут забули? До речі, ми помітили, що їх замінили, відбулася ротація. Лише частково залишили російських військовослужбовців, закинули багато бійців так званих “ЛНР-ДНР”. Свої підрозділи росіяни звідси перекидують на інші напрямки, наскільки я зрозумів. Але їх і там успішно палять. Це зараз наше завдання – давати гідну відсіч противнику на всіх напрямках, по всій країні.