“Мені поставили ультиматум, але я вибрала війну”. Як мати двох дітей потрапила в армію і поїхала на Донбас

Для харків’янки Євгенії Шпак “російська весна” стала переломним моментом у житті. Після того, як вона на власні очі побачила, що росіян “перекидають” через кордон, жінка почала допомагати військовим, а за деякий час і сама пішла служити в ЗСУ.

“Я на власні очі побачила, як завозили росіян”

У 2013-2014 рр. Євгенія працювала дизайнеркою у приватній компанії. 39-річна жінка разом із чоловіком виховувала двох доньок. Щоденний маршрут: дім – робота – дім. Як зізнається сама Євгенія, вона була аполітичною, але все змінилося навесні 2014 року, коли побачила, що з Росії до Харкова завозять “протестувальників”, пише Обозреватель

“У мене є машина, і хлопці з харківської “самооборони” попросили з’їздити з ними до кордону і подивитися, що відбувається.

Там ми на власні очі побачили, як росіян через кордон перевозять на легкових автомобілях, а потім вони пересідають в автобуси з українськими номерами.

Коли набирався повний автобус “тітушок”, тоді вирушав до Харкова”, – згадує жінка.

Коли в березні відбулося захоплення Харківської ОДА і скинули український прапор, а вивісили російський триколор – це стало для Євгенії шоком.
“У березні 2014 року в Харкові проходили проросійські мітинги”>
До того часу вона абсолютно нормально ставилася до громадян сусідньої країни, але того дня все змінилося.
“Я ж не приїздила до них у Білгород і не скидала прапор з їхньої адміністрації, як і не тупцювала по ньому! Яке вони мали право таке коїти? Це стало якимось таким спусковим моментом, я все зрозуміла. Потім почали прибувати перші біженці з Донбасу – з Краматорська і Слов’янська. Я залишила волонтерам свій телефон. На випадок патової ситуації: якщо потрібно дати притулок біженцям – наприклад, матері з дітьми, людям похилого віку”, – згадує Євгенія.
Але біженці були різні. Харків’янка з теплом говорить про сім’ю Кулешових зі Слов’янська – чудових людей, патріотів. Але був і негативний досвід. Євгенія прихистила у себе жінку з двома онуками, а виявилося, що та з розряду “Путіне, прийди, ненавиджу Україну”.

“Тоді я зрозуміла, що біженці бувають різні, тобто є і не дуже порядні люди і що вдруге так “попасти” я не хочу. Зробила висновок, що військові більше потребують моєї допомоги”, – додала Євгенія.

“Чоловік сказав: або я, або твоя війна”

Спочатку харків’янка знайшла волонтера, якому збирала і передавала допомогу армії. Потім, маючи золоті руки, сама робити скрині “під вінтаж” – причому зі скринь з-під снарядів. Продавала, а на отримані гроші купувала необхідне воїнам.
“Євгенія робила скрині “під вінтаж”. Фото з особистого архіву”>
І тут почалися проблеми в сім’ї. Точніше, проблеми були і раніше, але війна і волонтерська діяльність Євгенії послужили каталізатором розриву.

“Спостерігаючи за моєю активною діяльністю, чоловік мені сказав: “Вибирай – або я, або твоя війна”. І я з чоловіком розлучилася. Слід визнати, що якби все було добре в нашій сім’ї, то такого б не сталося. Ну, і плюс до всього, я не могла залишатися осторонь, коли таке відбувається в моїй країні. Не могла!” – розповіла жінка.

Євгенія пішла від чоловіка у 2015 році з двома дітьми і почала не тільки “віддалено” допомагати воїнам, але вже і сама їздити на фронт. Каже, що чоловік би не зрозумів, якби їздила і десь ночувала, а після розлучення перешкод уже не було. Старшій доньці тоді було 17, вона доглядала молодшу (14 років). І, звісно, бабуся.
“Євгенія Шпак стала їздити в зону АТО. Фото з особистого архіву”>
Із вдячністю згадує Євгенія і своє попереднє місце роботи. Каже: директори були з жорсткою проукраїнською позицією і допомагали їй, як могли. Надали вільний графік, а також купували найнеобхідніше для бійців.

“Пишу пост, мовляв, треба зібрати 18 тисяч на шість полегшених броників для розвідки, а через годину дзвонить директор і каже: “Зайди”.

Приходжу, а він питає, скільки ще потрібно зібрати, а потім дає більш ніж 20 тисяч.

Це було неймовірно. І коли я пішла в армію, керівники теж продовжували допомагати”, – розповіла жінка.

В армію на контракт

Євгенія продовжувала їздити в зону АТО, але щодня збирати і просити гроші з людей ставало, за її словами, “вже якось соромно”. До того ж вона хотіла сама піти служити.
“Євгенія в районі Мар’їнки (Донецька область, 2016 рік). Фото з особистого архіву”>
“Все трапилося дуже швидко. На початку місяця, коли я вкотре поїхала до “Айдару” і сказала, що хочу служити, вони мені відповіли: так ми тобі відношення-згоду дамо. Я швидко пройшла медкомісію у військкоматі, отримала сертифікати, а 12 червня вже прибула на службу”, – розповіла харків’янка.

Знайомий волонтер привіз її в “Айдар”, батальйон тоді стояв у Новолуганському – там Євгенія і підписала контракт.

Рішення мами дочки сприйняли досить спокійно. Сказали: “Ти все одно живеш своєю війною і своїми солдатами, тому яка різниця, що так – що так”.