У дванадцять років Іван Миколайчук зіграв свою першу роль.
15 червня 1941 року у селі Чорториї Кіцманського району Чернівецької області в сім’ї прохідника-залізничника народився Іван Миколайчук, український кіноактор, сценарист, режисер та письменник, посмертно – лауреат Шевченківської премії 1988 року.
Іван був четвертим із тринадцяти дітей у родині Миколайчуків. До повноліття дожило тільки десятеро. Більшість так і зосталися жити в рідному селі, працюючи звичайними робочими.
У дванадцять років Іван зіграв свою першу роль. І була це роль старого немічного солдата Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.
Іван Миколайчук був не тільки актором та режисером, а й сценаристом та автором музичного оформлення до більшості своїх фільмів. А перший кіносценарiй – «Живий хрест у мертвій діброві».
Іван Миколайчук мав акторську та музичну освіту. У 1957 році він закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності».
Коли Іван вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, жінка подарувала йому дві книжки – «Тіні забутих предків» Коцюбинського та «Художник» Шевченка. На другому курсі Івану запропонували одразу дві головні ролі: Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» та Тараса Шевченка у фільмі «Сон».
Володимир Івченко запропонував Сергію Параджанову подивитися на його студента на роль Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків». Та на ту роль вже був затверджений інший актор, але Параджанов згодився лише з ввічливості. Він доручив провести кінопроби оператору стрічки Юрію Іллєнку, а сам покинув павільйон. Майже відразу Іллєнко наздогнав режисера в коридорі студії: «Сергію Йосиповичу! Вертайтеся! Це щось надзвичайне! Просто нелюдське щось! Щось за межами розуміння й сприйняття!». Згодом Параджанов назвав Миколайчука своїм вчителем і висловився про нього так: «Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко».
«Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннесса, здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні, рахуючи Італію, Грецію, Аргентину. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. У Радянському Союзі ж фільм на довгі роки ліг на поличку. Як і «Пропала грамота» Бориса Івченка, «Білий плах із чорною ознакою» Юрія Іллєнка та інші українські фільми, визнані «надто націоналістичними».
Іван Миколайчук був зіркою світового масштабу. Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!».
Іван Миколайчук був надзвичайно щедрою людиною. Він мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити напоями та стравами всіх. Одного разу Миколайчук на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село. Іншим разом він запросив до ресторану в Гідропарку на свій день народження усіх, хто зібрався послухати українські пісні, які співали гості свята.
На творчому рахунку Івана Миколайчука – 34 кіноролі, дев’ять написаних сценаріїв, дві режисерські роботи. Ще більше лишилося в планах, оскільки довгий час йому просто не давали зніматися чи знімати.
В юності циганка наворожила Івану Миколайчуку, що він проживе лише 25 років. Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року – через чотири дні після срібного весілля з Марічкою. Похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено білий кам’яний хрест, на якому вибито слова народної пісні.