Ветеран АТО Дмитро Івахнюк розповів, як шукав у Києві україномовну перукарню. Знайти перукарню з україномовним персоналом атовцю вдалося аж з дванадцятої спроби. Про це він написав у Facebook.
“БАЙКА
“Як Дмитро перукарню у Києві шукав”
Одного чарівного осіннього дня, надумав молодий парубок Дмитро підстригтися. А жив він неабиде, а в самій столиці української держави, прадавньому місті русів – Києві. Чим він дуже пишався.
По завершенню своїх справ, будучи в районі метро Житомирська, він зайшов у першу ж перукарню. Ну, так, щоб пошвидше. Назва її була “Експрес стрижки”. Відкрив двері, і з порогу:
– Добрий день вам! – привітався Дмитро.
На що у відповідь йому полетіло:
– Здрафствуйтьє, прахадітє.
Дмитро шоковано завмер. Не тому що приміщення було недбале чи не прибране, зовсім ні. Та й перукар була дівчина молода, охайна.
Він же просто шукав Перукарню, а потрапив у Парікхмахєрскую.
Зібравшись з силами, переклавши подумки «здрафствуйтьє, прахадітє», відповів:
– Дівчино, маю до Вас запитання: у Вас українською мовою говорять?
На що та здивовано відповіла:
– Ви хатітє чтоби я с вамі украінскім язиком гаваріла?
Дмитро був у нокдауні. Він ніяк не міг скласти ці слова до купи – “язиком” та ще й “украінскім”.
– Ні, – твердо сказав він, – Язиком ви їжу в роті перемішуєте, а чути я хочу мову.
Розвернувся та й пішов.
Нічого думає, це ж Київ – столиця, найбільше місто України. Це ж не одна тут перукарня має бути. І справді, через 20 кроків ще одна вивіска – “Швидкі стрижки”. Ось тут, подумав Дмитро, він і підстрижеться. Але заходив вже підготовлений, відразу рубав в корінь:
– Добрий день! А у вас тут перукарня чи парікхмаХЄРская?, – з порогу влучним вистрілом у перукаря, яка побачивши що Дмитро відкрив двері, вже й крісло розвернула, щоб той сідав.
Перукар мовчки дивилася на Дмитра. Потім перевела свій погляд на напарницю, яка аж зупинила свою професійну діяльність, і так само зависла.
Дмитро вирішив, що цього напевно не достатньо, все таки перукар – це професія, яка не потребує вивчення високих дисциплін і захисту дисертацій. І дав ще одну підказку:
– Українською мовою. Не язиком. Тут розмовляють?
– А-а-а-а, – протягнула перукар, – Можу і мовою, магу і на рускам.
Дмитро спеціально вже не ловив останні слова, які вилетіли з роту перукаря, він вирішив уточнити ще одне:
– А у вас приладдя дезінфікуються? Все таки карантин, пандемія. Потрібно берегтися.
– Канєчно, смотрітє, у нас сдесь апарат спеціальна єсть.
Це було як серпом…
Вийшов він мовчки та й думає собі: “Ну, попросив же. Ну, сказала що може. І на тобі – всралас***.
Тут вже Дмитро вирішив весь свій вечір присвятити пошуку перукарні. Не важливо де і за скільки, головне щоб перукарня! Все ж таки українська столиця – Київ. Не мopдвa якась. І пішов він у пошуках. Третя, четверта, п’ята… Переїхав на іншу станцію – Святошин. І все те ж, ті ж парікхмаХЄРскіє.
Поїду, подумав, в сторону дому, там також є декілька перукарень.
Зайшов вже в дев’яту, десяту. Які вже тільки слова не підбирав, як вже тільки не натякав, все марно. Вже й вечоріє, додому пора. А тут знову перукарня, зі знайомої мережі “Експерес стрижка”. Зайшов парубок, і вже без зайвих слів:
– Добрий день.
А у відповідь:
– Добрий день!
Дмитро подумав почулося. Та й каже:
– У вас чоловічі стрижки є?
– Так, чоловічі є.
– А де я можу оплатити?
– Он там термінал стоїть, вибирайте стрижку і вносіть суму.
Але Він не здавався, не вірив, що потрапив у перукарню!
– А якщо в мене немає дрібних купюр?
– Термінал Вам видасть решту.
“РЕШТУ!” – це було найсмачніше масло, яке сьогодні намазали Дмитрові! Він посміхнувся, оплатив послугу, смачно всівся у крісло, закрив очі, і мовчки насолоджувався. Він знайшов її – ПЕРУКАРНЮ! в українському Києві.
Зважайте на дрібниці, шукайте своїх, підтримуйте своїх, вчіть і відстоюйте свої права. І буде нам щастя!”
